Більше трьох місяців минуло після прийняття НБУ Постанови №319, якою він призупинив відтік депозитів з банків. Тоді Асоціація Українських Банків заявила, що це відповідальне рішення Нацбанку дає законодавчій і виконавчій владі ресурс часу на прийняття і реалізацію антикризових заходів.
Проте до цього часу не те що немає стратегії виходу з економічної кризи, але не проаналізовані і не виявлені причини: чому саме Україна опинилася серед п'яти країн світу, економіка яких потерпіла найбільше.
Макроекономічні проблеми впали на голови українців безробіттям, невиплатою зарплат і пенсій, інфляцією, падінням курсу гривні, фінансовими проблемами господарств, підприємців, банків...
Через падіння платоспроможності підприємств і населення - клієнтів банків, - через зростання ризиків кредитування погіршується стан і банківської системи.
Люди, підприємства, банки дорого платять за кожен день кризи. З кожним днем все більше. І не видно цьому кінця. І немає з кого спитати.
Для суспільства подолання економічної біди є головним. Натомість для політиків є більш важливе – боротьба за владу, їм не до економічних проблем. За цих умов у країні поширюється і поглиблюється криза.
Очевидно, що економічну біду подолаємо, якщо вийдемо з політичної.
----------------------------------
1. Від 2004 року Україна у перманентній гострій політичній кризі. Реальне життя суспільства супроводжувалося виборами, розпусками парламенту, блокуванням його роботи, конфронтацією між гілками влади, між фракціями, між КМУ і секретаріатом президента, прем'єром і президентом.
Люди і господарства якось адаптувалися до того роздору, до шкідливої для суспільства діяльності гілок "влади", і виживали. Наближені до "влади" бізнесмени жирували.
2. У цей час перебувала у кризі і українська економіка, тільки -потенційній. Її структура, енерговитратність, застарілість і зношеність устаткування підприємств надавали економіці кризового характеру.
Структурні економічні реформи в Україні за всі роки незалежності не робилися, а так званий "крупний" бізнес, який зрісся з владою, разом з нею паразитували на старому економічному потенціалі України. По суті, той владно-бізнесовий мутант і все суспільство споживали те, що зробили попередні покоління, не думаючи про проблеми завтрашнього дня.
Після помаранчевої революції, з суттєвим припливом в Україну іноземного капіталу, з доступом українських компаній до фінансових ресурсів за кордоном, кризогенні структурні диспропорції були приховані під "повінню" залучених ззовні ресурсів.
Недалека соціальна політика уряду та популістське підігрівання споживчого буму притлумили і совість, і розум значної частини суспільства. Людина, бізнес, країна в цілому почали жити в борг. Точніше, споживати в борг. Країна п'яніла від можливості жити не по кишені і непомітно сповзала в системну кризу.
3. Те, що мало місце в економіці в останні роки: випереджуючі темпи росту доходів населення у порівнянні з темпами росту продуктивності праці, негативне торговельне сальдо і дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, різке зростання зовнішньої заборгованості компаній, різке зростання споживчого кредитування при надзвичайно високому рівні енергоємності економіки, – все це разом наближувало економічну кризу.
Всі ці проблеми "покривалися" зовнішніми запозиченнями. Як тільки перекрилися джерела зовнішнього фінансування - економічна криза з потенційної перетворилася в реальну, у видиму.
Прийшло похмілля. Протверезіння влади йде з великим запізненням.
4. З жовтня 2008 року наша країна знаходиться одночасно в політичній і економічній кризі. Це якісно нова ситуація для останніх років. Політична і економічна кризи, що діють разом в один і той же час, перетворюються у суспільно-політичну вибухову суміш, вкрай небезпечну для країни.
Тепер, коли в Україні розгортається страшна економічна криза, криза влади стає проявом своєрідної суспільної гангрени. ЇЇ треба рішуче відсікти, бо політикам немає діла до економіки та проблем суспільства, – вся їх увага йде на поборення один одного.
В той час люди, бізнес, суспільство все більше і більше платять за кожен наступний день кризи.
Зараз стає очевидним – Україна подолає економічну кризу, якщо подолає політичну.
Вихід з економічної біди вимагає концентрації відповідальності і повноважень для того, хто береться навести лад.
5. Корінь політичної кризи – в аморальності та бездуховності носіїв владних повноважень.
Всюдисуще хабарництво – не наслідок поганих законів. Це наслідок морального розкладу, в першу чергу суб'єктів влади. Назовні такий стан влади проявляється у безпардонному протягуванні егоїстичних інтересів на шкоду суспільним, прикриваючи все це патологічною брехнею на "Свободах".
Вихід з кризи вимагає чесного погляду на стан речей. Більшість посадовців на це не здатні. Державні посади вимагають від тих, хто їх займає, душею вболівати за національні, державні інтереси, і бути здатними на цих рівнях мислити.
Мислити категоріями держави, регіону, міста, села вони не можуть і не будуть.
Суспільне тло, на якому існує політична криза – безвідповідальність. За цих умов персоніфікатор влади, що чинить несправедливо і непрофесійно, уникає політичної, юридичної і моральної відповідальності, безкарно ховаючись за публічною демагогією на тих же "Свободах" і не тільки.
6. Що означає вихід з політичної кризи ?
Персональна чітка відповідальність керівника держави за вихід із кризи у визначений термін.
Концентрація владних повноважень, необхідних для забезпечення позитивних змін в економіці.
Узаконена домовленість між гілками влади про одночасні вибори Президента і Верховної Ради України по завершенні визначеного терміну, відведеного на вихід із економічної кризи.
7. На подолання політичної кризи в Україні є не більше місяця. Цей термін визначається станом української економіки, бюджету, банківської системи та суспільства.
Цей стан, в свою чергу, вимагає негайного розроблення і здійснення економічних перетворень. Затягування з прийняттям таких рішень та їх реалізації щоденно наносить збитки людям, суспільству, країні.
Через місяць вихід з кризи вимагатиме значно більшу ціну, яку заплатить суспільство, ніж якби це зробити зараз.
8. Як практично вийти з політичної кризи?
На кому з нинішніх вищих політиків лежить персональна відповідальність перед Богом, народом і історією за те, що буде з країною в найближчі роки? Юридично ця відповідальність розмита між президентом, Верховною Радою і прем'єр-міністром.
Зрозуміло, не випадково. Але морально вона лежить на президентові. Персонально на ньому: народ поклав на нього відповідальність своїм прямим вибором.
Моральна відповідальність Верховної Ради не персоніфікована. Вона розмита між головою Верховної Ради, фракціями, депутатами.
Прем'єр-міністра обирав не народ безпосередньо, а коаліційна більшість парламенту. Тому і відповідальність прем'єра перед народом не безпосередня, а опосередкована через відповідальність перед коаліцією. Так чи інакше вона переадресовується главі держави.
Отже історична відповідальність на час виходу країни з кризи лежить на президентові країни. Якщо він здатний взяти на себе цю відповідальність, хай формує дієву команду і робить рішучі кроки.
Якщо президент не хоче брати на себе всю повноту відповідальності, тоді він має негайно запропонувати країні позачергові вибори президента і Верховної Ради.
Якщо президент буде затягувати з прийняттям цих рішень, суспільні сили, що усвідомлюють ціну цього зволікання, політично примусять його піти на позачергові вибори і президента, і парламенту.
Якщо президент бере відповідальність на себе, то Верховна Рада має узаконити повноваження президента на цей час в царині здійснення економічних перетворень, врахувавши досвід передачі таких повноважень президенту Кравчуку і прем'єру Кучмі.
Вона має узаконити також термін, на який надаються президенту ці повноваження, і дату проведення наступних виборів президента і Верховної Ради країни.
Якщо Верховна Рада затягуватиме узаконення ліквідації політичної безвідповідальності в країні у кризовій ситуації, то суспільні сили, які розуміють ціну продовження кризи влади для суспільства, політично змусять її вчасно прийняти необхідні закони. На терезах – доля народу і країни.
Від нинішньої влади з її безвідповідальністю, з її розпорошеністю на локальні бізнес-інтереси і внутрішніми конфліктами, з закоріненою аморальністю, з її системною недієздатністю можна чекати лише патологічно-неправдивого говоріння.
* * *
Автор шукав правди, яка одна для всіх. Викладений варіант виходу з кризи діючої влади видається логічно обґрунтованим, може ідеалістичний. Але чи реальним?
Важко уявити собі, що діючі суб'єкти влади: Верховна Рада, прем'єр - будуть діяти належно, як тут прописано. Є серйозні сумніви, що президент теж буде діяти правильно. Це так.
Але якщо цей варіант виходу з владної кризи не буде швидко реалізований, за кожен день затримки український народ буде платити все більшу і більшу ціну. І не лише в грошах. І це правда. Той, хто це розуміє, кому це болить, хто не хоче цього допустити, буде діяти.
Від того, наскільки масовий і організований буде тиск громадськості на владу, залежатиме реальність подолання політичної кризи, а через це і економічної.
Олександр Сугоняко, президент Ассоціації українських банків
|