Київ ризикує стати або флагманом боротьби з кризою, або чорною дірою, яка затягне в себе решту країни. Нижче - про можливі найгірші сценарії розвитку кризи та про ті кроки, які необхідно зробити київській громаді та київській владі.

Відмінності кризи 90-тих років ХХ століття в Києві від нинішньої

У спадок від СРСР Києву лишилося багато чого дуже корисного. Передовсім це порівняно розвинена інфраструктура життєзабезпечення: від пологових будинків до крематорію, від каналізації до аеропортів та вокзалів. 

Пам'яткою кризи пізнього Союзу лишився стояти єдиний найбільший довгобуд - висотна споруда, що була призначена для Держплану, себто - Державного комітету планування народного господарства УРСР.  

Ця цегляна підкова притулилася біля станції метро "Лівобережна" і досі занедбаною сиротиною бовваніє на еклектичному архітектурному тлі столиці. Всі інші радянські довгобуди потроху приватизували і, так сяк, їм дали раду. 

Пам'ятками ж кризи, що насунулася на світ та Україну нині, у Києві будуть цілі групи споруд нової житлової забудови, офісні та розважальні центри. У передмісті пустками стоятимуть "елітні" котеджні містечка та логістичні центри. 

Для того щоб їх добудувати не стане грошей, а ті, що вже завершені, неможливо буде ввести в експлуатацію як через стагнацію інфраструктури, так і через неспроможність користувачів цих приміщень сплачувати вартість їхньої експлуатації. 

Існує думка, доволі поширена, щодо нинішньої кризи: мовляв, пережили кризу початку 90-тих, переживемо й цю. Одначе ця думка не враховує декількох дуже важливих обставин. 

Перша обставина: на початку 90-тих кияни жили в міському середовищі, де була досить розвинута на той час радянська інфраструктура, яка, слід віддати належне радянській владі, підтримувалася у функціональному стані. Тепер це не так - рівень зношеності сягає більше 90%. 

Якщо хоча б на рік перестати ліквідовувати мікроаварії та латати діри, ці інфраструктури стануть небезпечними для життя. Не потрібно особливих зусиль, щоб уявити, що електроенергія, тепло в будинках, гаряча вода, вивіз сміття, каналізація - це все блага, яких криза може торкнутися щонайперше. 

Друга обставина: у 90-ті в Києві жили в основному радянські люди з порівнюваним, або не дуже різним рівнем достатку. Сьогодні ж безліч вчорашніх клерків банків та страхових кампаній, ріелтерів, девелоперів, брокерів, державних та муніципальних чиновників, які вважали себе середнім класом, стануть безрозбітніми та опиняться на вулиці разом з тисячами робітників сфери виробництва товарів та послуг, які є робітничим класом. 

До чого це призведе - до їх соціальної солідарності чи до масових соціальних конфліктів? 

Третя обставина: на початку 90-тих в міській владі були люди, яких можна назвати радянською інтелігенцією. Саме вони здійснили вихід з кризи тих часів і не дали знищити культурний ландшафт міста та занепасти його інфраструктурі. 

Тепер, в міській владі - нуворіші. Тому міська влада перетворила місто на заручника бізнесменів-депутатів та чиновників, які дерибанять міську землю, марнують міський бюджет, спрямовуючи його не на розвиток інфраструктури, а в ті статті видатків, де його можна найлегше вкрасти. 

Вони різними шляхами відбирають у громади муніципальні підприємства, сприяють забудові прибудинкових територій, інженерних коридорів, рекреаційних, охоронних і заповідних зон, об'єктів історико-культурної спадщини. 

Саме тому нинішня криза матиме зовсім інший перебіг та принесе принципово інші наслідки, ніж криза минула.

Найгірший сценарій розвитку подій для Києва

Неадекватні дії центральної влади (див. статтю "Криза над споживання") та непродумані, які легко можуть стати такими ж неадекватними, дії київської влади роблять найгірший сценарій для Києва дуже ймовірним. 

Криза в країні в цілому, перш за все, надзвичайно сильно позначиться на її столиці. Саме тут в докризовий період було найбільше за рівнем споживання, саме тут жила і жирувала розкіш, саме тут були найвідв'язніші розваги, саме тут купували гламур. 

Отже саме тут соціальна депресія та дезорієнтація можуть бути найбільшими. Але саме тут живе багато пасіонарних та добре освідчених людей, яким є що втрачати і які здатні до дієвого захисту своїх інтересів. 

Якими будуть наслідки кризи, окрім зменшення на вулицях дорогих автівок, закриття бутіків, гламурних закладів розваг, тощо? 

По-перше, різко, більше, ніж удвічі, впадуть доходи міського бюджету. Тому влада, не зважаючи на експертів, все одно буде намагатися підвищувати то тарифи, то податки, то ціни на що завгодно, що призведе до кризи неплатежів та збільшення безробіття. 

Центральна та міська влада ніяк не можуть зрозуміти, що підвищувати тарифи, податки та ціни можна в ситуації зростання ВВП та розвитку економіки, коли будь-які такі дії влади компенсуються ринком і структура цін через процес розвитку вирівнюється. 

В ситуації кризи майже не діють механізми вирівнювання структури цін. Будь-яке адміністративне підвищення тарифів, податків та цін, за кризи, призводить до неспроможності підприємств, бізнес-компаній, окремих бізнесменів та домогосподарств долати їх, що тягне за собою збільшення кількості безробітних, а також кризи неплатежів. 

По-друге, безробіття та відсутність чіткої соціальної політики міської влади може призвести до суттєвої криміналізації ситуації в місті. На вулиці виходити буде просто небезпечно. 

По-третє, місту загрожує інфраструктурна криза - тепло, гаряча та холодна вода, електроенергія, вивіз сміття - все це опиниться в кризовому стані, якщо не буде застосована політика збереження міської інфраструктури. 

По-четверте, почнеться лихоманка в роботі звичних закладів - лікарень, шкіл, установ влади, включно із правоохоронною системою.

Політичні підходи для київської влади в умовах кризи

Ще раз повторюємо: маємо справу не з фінансовою і не з кризою перевиробництва. Товарів можна виробити більше, ніж продати - і ця можливість є основою кризи перевиробництва. Криза перевиробництва в фінансовому секторі в принципі неможлива - неможливо видати більше кредитів, ніж є у банка грошей і ніж їх візьмуть. 

А от взяти кредитів можна більше, ніж заробляєш, щоб їх оплачувати. Саме тому це криза надспоживання. 

Міська влада замість того, щоб розвивати інфраструктуру, дбати про ландшафт та культурні пам'ятки, фінансувати транспорт, освіту та медицину, викидала кошти на дорогі свята, на будівництво "елітного" житла, на "омельченкову плиточку", на "Глобуси" та "Метрогради", на будівництво об'єктів поза межами Києва, на придбання непрофільних активів, на фінансування власних ЗМІ, тощо. 

При цьому, маючи вже багато років профіцитний міський бюджет, міська влада брала кредити та випускала облігації, тобто ударними темпами будувала цю піраміду надспоживання. 

Той дерибан бюджету, землі, муніципальних компаній, те невідшкодовуване та пільгове використання міських інфраструктур, те надлишкове споживання, які існували в докризовий період, в період кризи, місто собі дозволити не зможе. 

По-перше, має бути суттєво переглянута структура міського бюджету з точки зору наповнення. Базовий принцип - ніяких додаткових тягарів на людей, тільки перерозподіл наявної структури бюджету та нові доходи в нових сферах виробництва, які можуть бути створені за ініціативи міської влади. 

Підвищення цін на пасажирський транспорт, зокрема метро, жодним чином не означає ані поліпшення якості його послуг, ані підвищення заробітної платні його працівникам, ані збільшення надходжень в міський бюджет. Це просто збільшення тіньових доходів тих, хто експлуатує міські інфраструктури. 

Мають бути детінізовані і легалізовані всі доходи, які отримуються на міських інфраструктурах, на що в докризовий період громада міста могла закривати очі. Це і буде джерелом поповнення міського бюджету. 

По-друге, видатки міського бюджету мають спрямовуватися винятково на підтримання та розвиток міських інфраструктур. Нехай про соціальну політику дбає центральна влада. Якщо міська влада буде хоч найменшою мірою використовувати міський бюджет для соціальних видатків, тобто на проїдання, постраждають усі. 

По-третє, статтю видатків "Будівництво" (20% міського бюджету) із столичного бюджету потрібно взагалі вилучити як таку, тим більше, що таких статей в жодному міському бюджеті європейських столиць немає - там будівництвом займається бізнес. 

Ця стаття бюджету існує для того, аби прикривати під вивіскою соціального будівництва спорудження непершорядних для міста об'єктів, яким займаються близькі до міської влади бізнес-компанії. 

По-четверте, міська влада не має займатися будівництвом соціального житла, в принципі. Хочете мати соціальне житло - купуйте його з міського бюджету на ринку, а будівельні компанії нехай конкурують за замовлення з міського бюджету на соціальне житло. 

Практика роздавання соціального житла за рахунок міського бюджету має бути раз і назавжди припинена, тим більше, що черга на житло впродовж років незалежності лише зростала. 

По-п'яте, будівництво доріг та метрополітену має фінансуватися через іншу статтю бюджету - "Розвиток інфраструктури". Така зміна структури бюджету дасть можливість чітко розрізняти, яким саме будівництвом міська влада займається, і мати чітку стратегію розвитку інфраструктури. 

І окрім того, будівництво київського метрополітену має бути продовжене, аби надолужити те відставання, яке виникло в останні п'ять років. 

По-шосте, тим, хто звільнений з роботи і не може оплачувати квартиру, міська влада має чітко сказати - їдьте в села, а киянам, що не можуть себе прогодувати - ставайте до громадських робіт, які міська влада буде оплачувати з бюджету, або теж їдьте в села. 

Більше того, політика скорочення міського населення за рахунок переселення безробітних в села, це найкраще, що можна буде придумати в такій ситуації. Цим зменшимо соціальний тягар на міський та державний бюджети і хоч трохи допоможемо селу. 

Окрім того, необхідно запровадити програму "Робочі руки", яка би передбачала громадські роботи по благоустрою міста, відновленню історичних пам'яток та ландшафтів, охорони громадського порядку. 

По-сьоме, борці із незаконною забудовою зелених зон, стадіонів, дворів та дитячих майданчиків вже отримали передих. Забудовники не мають можливостей і бажання вкладати гроші, навіть, у тини та котловани. 

Якщо зараз, в решті-решт, юридично закріпити, прибудинкові території за будинками, водночас через суди домогтися скасування землевідводів, то звичний життєвий простір киян має шанс бути збереженим. 

Забудовники не дуже опиратимуться законному відбиранню у них земельних ділянок, бо, по-перше, в них не буде грошей на судові витрати, а, по-друге, вони вже усвідомили, що ринкова цінність землі різко зменшилася. 

По-восьме, міська громада, як і держава на центральному рівні, має шанс повернути собі підприємства, землю та інфраструктуру міста Києва. Для цього потрібно відновити планувальну структуру міста, створити інвентарний список майна. 

По-дев'яте, призупинення розподілу міської землі, а земельні ділянки міста, які взяті в оренду, передані у власність чи куплені, де не зведені та не здані в експлуатацію споруди, мають бути повернені у власність міської громади. 

По-десяте, введення постійного громадського аудиту за виконанням міського бюджету, періодична публікація його результатів, покарання у судовому порядку тих, хто розкрадає міський бюджет, намагається приватизувати муніципальні підприємства за безцінь, уникає сплати за користування міськими інфраструктурами. 

По-одинадцяте, саме зараз влучний момент для введення соціальної картки для проїзду на транспорті та використання інших соціальних пільг. Саме зараз можна, через зміну структури міського бюджету, спрямувати гроші на розвиток муніципального транспорту, нарешті лишивши у минулому маршрутки. 

По-дванадцяте, забудьте про розваги у місті за рахунок міського бюджету. 

Насамкінець: сьогодні виникає вікно можливостей для принципової зміни наукових підходів до підготовки Генерального плану міста. Генплан часів розвиненого соціалізму кінця вісімдесятих, розроблений з ініціативи Володимира Щербицького та Валентина Згурського, був похований бурхливим розвитком капіталістичних відносин. 

Генплан від Леоніда Кучми та Олександра Омельченка, прийнятий у березні 2002 року, накрився темпами споживацтва докризового суспільства. Генплан від Віктора Ющенка-Леоніда Черновецького має всі шанси не бути народженим. 

Запрошені іноземні та вітчизняні фахівці для розробки нового Генплану, про що оголосив Черновецький, можливо здатні підготувати якісний документ розвитку капіталістично-індустріальної столиці. 

Та післякризовий Київ потребуватиме зовсім інших - інноваційних підходів. Слід зрозуміти через прогностичні дослідження, яким Генплан може стати і які вимоги ставитиме майбутнє до середовища існування людей у цьому осередку їхньої концентрації. 

Лише після цього можна приступати до написання технічного завдання для підготовки Генплану, потім оголошувати конкурс і починати роботу над ним. Намагання ж механістично зонувати столицю, та в межах цих зон пересувати по макету міста об'єкти його інфраструктури, є позавчорашнім днем урбаністики. Саме тому два попередні генплани і не були виконані - життя динамічніше. 

Всі процеси, які описані тут, можуть розвиватися по-різному - або різко і непередбачувано, або прогнозовано і поступово. Для того, аби бути готовим до кризи, потрібно вже розпочати оперативний моніторинг стану міських інфраструктур та створити кризовий штаб міста. Як видно по ситуації в Києві, це вже актуально. 

Виникає тільки одне питання, чи зможуть ті, хто звик до дерибану в місті, бути добрими кризовими менеджерами? Якщо ні, то міська громада змушена бути висувати нових лідерів. 

Сергій Дацюк, Костянтин Матвієнко, Корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", для УП