Ситуация
Четверг, 28.03.2024, 12:22
Приветствую Вас Гость | RSS
 
Главная Приемная С.В.ВасиленкоРегистрацияВход
Меню
Приемная
Общественная приемая
Категории каталога
Пресс-центр [89]
Новость дня [28.03.2024]
Сегодня материалов нет.
Партнеры
Наш опрос
Выполнит ли Янукович В.Ф. свои предвыборные обещания после инаугурации?
Всего ответов: 91
Главная » Приемная С.В.Василенко » Пресс-центр

Полная версия интервью Сергея Василенко

Серед 450 депутатів Верховної Ради чимало громадян, яких не назвеш публічними, які досить рідко виступають з парламентської трибуни і так само нечасто спілкуються з журналістами. Однак за декого з них говорить їхня багатюща біографія.

38-річний нунсівець Сергій Василенко чимало часу пропрацював з Геннадієм Москалем – він був радником та помічником Геннадія Геннадійовича, коли той перебував на посадах закарпатського губернатора, голови Держкомітету з питань національностей та міграції, заступника глави МВС та луганського губернатора.
З 2005 року Василенко працює в Криму, на посаді начальника Головного управління МНС в автономії, у 2007 році – потрапляє у список блоку НУНС на дострокових парламентських виборах як висуванець «Самооборони» та очолює місцевий виборчий штаб «помаранчевих».
У ході останніх президентських виборів – очолює кримський виборчий штаб Арсенія Яценюка, а потім – проводив інтенсивні переговори щодо можливого входження нунсівців під орудою Арсенія у владу при новообраному Президентові Януковичу. Зрештою, після того, як ці переговори закінчилися невдачею, голосує за уряд Миколи Азарова. За це «яценюківці» виключили Василенка зі своїх лав. В кінці березня він стає одним з перших членів фракції НУНС, який написав заяву про входження до складу коаліції. Сьогодні – входить до складу сформованої Давидом Жванією групи «Право вибору».
Підбиття підсумків минулої парламентської сесії, як задумувалося інтерв’ю «Главкома» з Сергієм Василенком, переросло у понад двогодинну розмову про минуле, теперішнє і майбутнє української політики (принаймні, тієї її частини, до якої він був і є причетний), перші кроки влади та помилки опозиції. Оцінки Василенка цікаві хоча б тим, що він не справляє враження забронзовілого від довготривалого перебування у стінах парламенту. Про те, як це – гасити пожежі з Віктором Ющенком, чому Арсеній Яценюк не увійшов до уряду Азарова і що треба зрозуміти Юлії Тимошенко, щоб стати Президентом України, - читайте в інтерв’ю Сергія Василенка «Главкому».
Людина, яка зробила Ющенка Президентом, чотири роки була фактично у вигнанні

Які, на вашу думку, головні підсумки політичного сезону, що закінчився? Що набула Україна за час останньої парламентської сесії?
Перш за все, ми маємо Президента. Трошки спала ця колотнеча, яка не додавала позитиву розвиткові держави. Президент Віктор Федорович Янукович, хто б що не говорив, але хоче утвердити Україну в світі як державу. І мені це подобається. Я це бачу за його першими кроками – він облаштовує те місце, де живе. Я й сам такий: спочатку ти наводиш порядок у себе в домі – щоб було в ньому приємно жити і тобі, і твоїм дітям. Потім ти так само доводиш до ладу дачу, офіс. Розвиваєш свій бізнес і піклуєшся про нього.
Те, що сьогодні робить Янукович, часом називають узурпацією влади, згадують, як він, будучи за Кучми був губернатором Донецька, будував там окрему губернію… Але мені сьогодні здається, що Президент хоче не Донецьку область зробити в Україні, а утвердити Україну в світі…
Є у мене маленьке розчарування в парламенті – в тому, наскільки ми, депутати, різними своїми вчинками опустили планку Верховної Ради так, що буквально півроку тому було соромно піти в люди і признатись, що ти депутат. От той самий Яценюк, хоч і погарячкував по молодості і потім вибачився, але ж щиро сказав, що Верховна Рада – це свинарник. Та ви навіть подивіться, скільки макулатури за робочими столами народних депутатів накопичується – вони її не викидають, а прибиральниця переживає: може, там якісь важливі документи… Тому є у мене маленьке розчарування в парламенті, але руки опускати не варто.

Це ваше враження, що Янукович не будує Донецьку область в Україні, а утверджує Україну в світі, - склалося під впливом особистого спілкування з ним чи ви так сприймаєте якісь його дії на посаді Президента?
З Віктором Федоровичем я спілкувався тет-а-тет двічі, але це було радше формальне спілкування. Один раз – коли я за посадою начальника Головного управління МНС в Криму у 2006-му зустрічав його у якості прем’єра і відповідав на його питання. Другий раз – коли він мене призначав у Державну техногенну інспекцію України. Особистого спілкування у нас не було.
Щодо Януковича – то уявіть собі, що Україна – це великий завод, у якому є цехи. Начальника цеха не цікавить, як там працюють інші цехи, як працює генеральний директор. Він ходив до генерального, стукав кулаком по столу, вимагав додаткову премію для своїх людей, кращі умови праці для свого цеху, використовуючи для цього різні, в тому числі, нетрадиційні методи. Наприклад, заніс він генеральному пляшку коньяка, щоб у нього в цеху кондиціонер поставили, і людям жарко не було. Підло він чинив? Ні, я вважаю, що нормально.
І от коли цей начальник цеха стане керівником підприємства, він же не буде тільки на свій цех дивитися. Він в першу чергу погляне, де живуть найгірше і поміняє там начальника цеха. А далі – він же не зможе жити тільки своїм заводом, тільки своїми цехами. Йому треба буде ходити до профільного міністра, і боротися за те, щоб його завод був найкращим...





А вам обстановка у тому цеху, коли Янукович там був начальником, подобалась?
Господар завжди має бути жорстким. Якщо господар не жорсткий, то він нічого не добивається. Це та родзинка, яка є у господарів – він цією жорсткістю викликає до себе повагу.
І не треба розказувати, що якщо людина жорстка, то вона якась страшна, рогата чи ще якась. От я – дуже жорстка людина, в тому числі у сім’ї. Я не розумію, коли дитина може на батька фиркнути, навіть якщо він неправий. Але ж це не значить, що я Піночет у своїй квартирі.

Але у сім’ї до жорсткого батька є, як говорить політологія, чинники стримувань і противаг у вигляді, наприклад, м’якшої матері. У західних державах модель державного управління складається таким чином, що владу сильного, жорсткого Президента обмежує парламент, дієва опозиція, судова гілка влади тощо. Чи є щось подібне у Януковича? Чи не може його жорсткість зробити з нього, як ви кажете, Піночета?
Моя думка: ні. На тих посадах, на яких він був, він міг себе проявити…

Але ж дивіться, скільки про нього чуток ходило. Казали, що і Кірпу він побив...
Та це все чутки. У нас люблять намалювати з когось такого великого і страшного: то Медведчук у нас всіх бив, то Шуфрич, і де він зараз? Нема вже... Повірте, його строгий вигляд, строге проведення Кабміна – це було правильно.
Тому всі ці розмови, хто кого побив, хто що узурпував, – це на рівні здогадок. А от якщо Україна посяде гідне місце у світі, у ній будуть побудовані красиві готелі, люди будуть мати гідну зарплату і поважатимуть одне одного, то я буду готовий поклонитися перед людиною, яка цього досягне, навіть якщо вона це зробить жорсткою рукою.
Якщо вже говорити про моральні якості… То так вийшло по життю, що я зайшов у «Самооборону» зі Жванією. Але Жванія зайшов на розвалену «Нашу Україну», він вийшов з неї, він створив Луценка. Жванія після того, як зробив революцію, зрозумів, що Ющенко – це помилка. Він – взагалі перший, хто це зрозумів, і він перший Януковичу сказав: «Вікторе Федоровичу, я вибачаюсь». У них зараз хороші стосунки…

Чекайте. Ви хочете сказати, що Жванія просив у Януковича вибачення за революцію?
Ну, я не знаю, але він перший з цього табору, хто до нього прийшов. Адже людина, яка зробила Ющенка Президентом, чотири роки була фактично у вигнанні. Якби Москаль його трохи не врятував з паспортом у тих судах…
Адже чого Ющенко від Жванії хотів? Щоб він виїхав за кордон. Як тільки би Жванія виїхав за кордон, йому б заборонили в’їзд в Україну, він би там по «Євроньюз» два рази інтерв’ю дав, а тут сказали б: «От бачите, друг отруїв і втік за кордон». Все. І вже ніякого Жванії не було б.
Але ж це підло! А це та людина, яка хрест цілувала, яка до церкви ходить, яка вірить в Бога, яка хрестила його дітей. Тому те, що там прикрикнути, вдарити кулаком по столу, загнути мата і вигнати з наради – це, я вважаю, не дуже так і страшно у нашій державі...
Сьогодні я бачу кроки Януковича як повновладного хазяїна держави. Я наведу аналогію зі спортом, адже боротьба за владу і спорт – це, за великим рахунком, одне й те саме. На дистанції професійний спортсмен може знайти різні способи «змахлювати»: десь може суперника ліктем вдарити, когось підштовхнути. Але коли переможець прибігає на фініш, то він розвертається і тисне всім своїм суперникам руку. А якщо хтось, не дай Бог, впав, то він іде і його піднімає, а не добиває. Так чинить справжній спортсмен. І так, прийшовши до влади, чинить Янукович...

З іншого боку, за гратами перебуває Анатолій Макаренко, посадили Ігоря Діденка. Вам не здається, що таким чином Янукович, добігши до фінішу першим, розвернувся і пішов на дистанцію добивати лежачих суперників?
Я не хочу займати нічию позицію, хай тут розбирається суд. Але якщо говорити об’єктивно, то чиїм був цей газ? От якщо я раптом придумаю, що ваш диктофон мусить бути націоналізований, то що, я зможу його у вас забрати?
Як Фірташ цей газ купив – по блату, може, чи ще якось, – питання інше. Але це його газ, він його купив.

Так все, повернули газ. Навіщо садити стрілочників?
А я вам скажу більше. Тут же така ситуація, що цим рішенням влада собі ж робить боляче. Тому що воно показало держчиновнику, що він повинен працювати виключно по Конституції, по закону, по даних йому повноваженнях, а не з чийогось усного розпорядження.
От сьогодні Юлія Володимирівна кричить: я дала йому команду. А що значить дала команду? От якщо я вам як ваш головний редактор дам команду очорнити нормальну людину, ви це зробите, а вона подасть на вас в суд. Ви на суді скажете, що це вам наказав головний редактор. А навіщо ви це робили?

У будь-якому разі, думаю, що в такому випадку було б правильно посадити нас обох, а не тільки мене...
Навіть якщо там вилізе, що з приводу цього газу було розпорядження Кабінету Міністрів, то це – рішення колегіального органу. Весь Кабмін не посадиш.
Тому це – не дріб’язкове питання. Я думаю, до його вирішення дуже довго готувались, і Віктор Федорович чи Азаров, якщо їм з цього приводу доповідали, навряд чи з легкістю на нього погодились. Це – наука іншому держслужбовцю, який працює на посаді сьогодні. Наука того, що він не повинен підкорюватись тій чи іншій незаконній команді.
Таким рішенням ми легалізовуємо простих людей, держчиновників – ми стверджуємо, що держчиновник може не виконати якусь команду, бо вона не прописана в законодавстві і в його посадових інструкціях. Тобто якщо сьогодні Кабмін скаже будь-якому чиновнику: зроби, мовляв, так і так, – то йому відповідь буде: он Діденко вже зробив, і де він? Тобто держчиновник задумається про те, що влада – не всесильна.
У разі призначення буду кардинально відрізнятися від інших міністрів надзвичайних ситуацій

Якщо з досягненнями цієї влади все більш-менш зрозуміло, то чи помітили ви за нею якісь невдачі?
Я вважаю, що невдача – це перші хабарі. Але якщо навчитися визнавати ці невдачі...

Це ви маєте на увазі ситуацію з заступником міністра охорони навколишнього середовища?
Так. Адже такого раніше не було. Я не буду приховувати, у далекі часи, в середині 90-х були фонди, у яких осідали гроші, які потім використовувалися для різних потреб. Але ж з цих грошей, крім усього іншого, газифіковували села, будували школи, готелі, ліквідовували наслідки потопів. Якщо у людей горе, то що, стояти і дивитись?
А зараз найстрашніше – це те, що держчиновники переплутали свою приватну ложку з державною. Вони думають, що цей черпак – це його, а кавова, навіть не чайна ложечка – то є державна. І от він приходить на роботу і черпає цим черпаком собі, а маленькою ложечкою згадує про державу.

А тоді, в 90-х, було не так?
Не було такого, я вам відверто кажу. Ніколи до 2005 року людей не ставили на посади за гроші. Я, принаймні, про таке не чув. Тобто от ми почули, що за призначення керівника обласного управління екології у міністерство треба було занести 200 тисяч доларів. Такого не було апріорі!
Ви ж тільки уявіть собі, яка людина може туди піти. Тільки хвора! Бо якщо він туди прийшов, то у нього зразу починається параноя, що ці гроші треба відбити, і він взагалі не може думати про щось інше...
Я не хочу казати, що у 90-х було все так гладко. Ні для кого не секрет, що були різні схеми, якісь гроші десь осідали… Але ж щось і будувалось, щось же робилось!
От, наприклад, у 2005 році Женя Червоненко мені як другу розказував: ви не уявляєте, скільки вони грошей крали і так далі. Я сидів-сидів, а тоді й кажу: я на твоїй стороні, я не був міністром транспорту, не бачив, де вони крали і як. Але ти ж подивись, скільки покійний Кірпа побудував переїздів, вокзалів, як він відбудував «Артек» і ще скільки всього я не знаю… Тобто якщо він крав, то він щось будував. А якщо ви не крадете, то де ви діваєте гроші? Це я не до того, що Женя крав. Я вірю, що він не крав. Просто нема менеджмента, не вміють люди заробити. Тоді ж люди десь заробляли. І якщо вони працювали для держави, то мені все одно, як вони це робили.





А крім перших проявів корупції, ви бачите ще якісь невдачі у цієї влади?
Була ліквідована Державна міграційна служба, яка створювалася дуже тяжко, але уже цього року пройшла рядком у держбюджеті. Під неї був виділений буквально мільйон гривень, але головне – що воно просто було закладено в бюджет. А її ліквідували – знову завели під МВС.
Це – теж свого роду невдача, неправильна дія. Все-таки на збереженні цієї служби потрібно було наполягти – хто б за цим не стояв, хто б на це не тиснув, які б корупційні схеми під цим не стояли. Бо, я думаю, що тут зачіпались інтереси ЄДАПСа – адже ДМС стала б новим органом, який по паспортах заключив би контракт з поліграфкомбінатом «Україна» і працював би собі...
Але світова спільнота це питання ще підніме. Я це знаю, бо коли я працював у Держкомміграції, то під час закордонних візитів ця тема піднімалась не раз – що Державна міграційна служба повинна бути, що не можна, щоб мігрантів супроводжували міліціонери, люди в погонах. Це повинна бути цивільна служба, аналогічна до тих, що працюють у всьому світі. Тим більше, що Україна є буферною зоною, і вона просто не може бути без міграційної служби.
Але чомусь у владі вважають, що оскільки її створив Кабмін Тимошенко, значить це погано. Хоча насправді Кабмін Тимошенко створював її через величезну війну з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком. Я, будучи в «Самообороні», був з Луценком на ножах, ми воювали через цю міграційну службу. Він не відпускав її…

Тобто ви у цьому питанні були проти свого начальника?
Так. Але він не був моїм начальником. Ні для кого не секрет, що «Самооборона» складалася порівну з людей, запропонованих Жванією і Луценком. Я зайшов по квоті Жванії.
Це вже потім Луценко узурпував владу у «Самообороні», поки Жванія спав. Луценко взагалі з приводу того, щоб вкрасти, то швиденько орієнтується, а побудувати щось нове для нього важко. Тому я був не у квоті Луценка, а у квоті Жванії, і координував всі свої дії зі Жванією, а не з Луценком.

Якщо ми повернемося до прорахунків цієї влади, то чи не здається вам, з огляду на відставки кількох губернаторів, кількох міністрів, віце-прем’єра, що ще однією невдачею влади є її кадрова політика? Тобто що хваленої «команди професіоналів» у Януковича не було, просто не було людей, готових до приходу у владу вже сьогодні?
Давайте ще раз повернемось до нашого заводу. Янукович ніколи не був повноцінним господарем свого заводу. Він був начальником цеху, головним інженером, але не директором, не господарем. Навіть коли він був прем’єром, то до нього, умовно кажучи, могли приходити посадовці і казати: «Ой, Ющенко мені не дає працювати, він мені те і те заважає». І от сьогодні, коли Янукович став повноцінним хазяїном, він все побачив.
Наприклад, Сухий втік. Якби він не пішов з посади, його б вигнали. При тому, що він дуже хороша людина, нормальний парламентар. Оце невдача. Але це ¬¬– не невдача Януковича. Просто не треба лізти туди, де ти не готовий працювати. А відчуваєш, що не можеш, – дай місце іншому.

А Шуфрич, наприклад, відчував? Ви, до речі, голосували за його відставку?
Особисто я ні.

Чому? Адже це позиціонувалося, як колегіальне рішення коаліції…
Я хотів почути Шуфрича. Я його набирав, але не міг йому додзвонитися. Я хотів знати причини цього кроку, адже я – член колегії МНС, приймаю важливі для міністерства рішення.
І хоча Жванія сказав: ми всі голосуємо, я сказав, що голосувати не буду, погано це чи ні. І хоча потім сказали: мовляв, там все нормально, він переходить на іншу роботу, я відповів: ну, голоси є, я голосувати не буду.

А ви взагалі зрозуміли, чому звільнили Шуфрича?
Я не вірю у всі ці кулуарні чутки, що це – підступи Льовочкіна. Я думаю, що це все-таки була кулуарна домовленість під Балогу. Не секрет, що Балога дійсно більше ворогує з Шуфричем, ніж Льовочкін, і міг навіть цим колупнути його. Навряд чи він робив це спеціально: щоб Шуфрича звільнили, а він на його місце не став би. Але, я думаю, що тут було питання принципу, тому що у 2007 році Шуфрич на Балогине місце пішов теж з принципу.

А як би ви як людина, що має безпосередній стосунок до системи МНС, оцінили міністерську діяльність Шуфрича?
Перший раз Шуфрич, може, і робив помилки, чогось не знав. Сьогодні – він був на своєму місці. У нього були два потужні перші зами: Володимир Антонець в силах МНС – він хоч і воєнний, але там практично все те саме, і Віталій Бут в Держпромнагляді – який з лейтенанта пройшов всі кар’єрні сходинки.
Я сам працював міністром надзвичайних ситуацій Криму і прекрасно розумію, що найголовніше на цій посаді – організаторські здібності. Перший раз на посаді міністра Шуфрич, наприклад, влазив у те, як потрібно гасити пожежі… Не треба навіть і думати про це! Ти – менеджер. Твоя задача: покликати Антонця, спитати, що йому потрібно і забезпечити це. І чим швидше, чим якісніше ти це зробиш, тим ближчий ти до успіху.

А те, що Шуфрич призначив своїм заступником сина Ганни Герман, з якого боку свідчить про його менеджерські здатності?
Я з ним спілкувався, хлопець він толковий, настирний. І зовсім не факт, що на його місці краще впорався б той, хто пройшов у МНС весь шлях від лейтенанта. Просто є такі специфічні відділи, де не може бути ліва людина, наприклад, Держпромнагляд, сили МНС. Або, наприклад, Володимир Холоша, вічний замміністра по Чорнобилю: його ніхто не звільняє, бо він – спеціаліст, краще нього той Чорнобиль взагалі ніхто не знає.
А на такі напрямки, як, наприклад, Євро-2012, взаємодія з органами державної влади – тут вже справді треба дивитися таких ерудованих людей… Може, Шуфрич насправді і підбирав його з тим, щоб він відповідав за зв’язки з органами державної влади, з тою ж Адміністрацією Президента. Тут в першу чергу треба дивитися, наскільки присутність цієї людини у міністерстві полегшила Шуфричу роботу на посаді міністра…

Якщо говорити про персону нового міністра надзвичайних ситуацій, то чи існує такий варіант, що Шуфрича призначать назад?
Ні. Я думаю, що це буде квота когось з коаліціантів. Може, якраз і квота групи «Право вибору».

Доводилось чути, що, можливо, це місце розчищалося не під Балогу, а під Давида Важаєвича…
Давид Важаєвич ніколи на цю посаду не піде.

У такому разі, крім вас, у групі, здається, більше і немає профільних спеціалістів з цього напрямку…
Скажу вам чесно. Мене буде цікавити позиція з цього приводу двох людей в державі – це прем’єра і Президента. Як тільки постає таке питання – я дістаю свій листочок, на якому я постійно записую, що в міністерстві робиться неправильно, – і озвучую це Президентові. Я постійно говорю про це на колегії МНС, але я повинен сказати Президенту, що саме треба в міністерстві в корені поміняти. Якщо вони мені кажуть: «Ми – на твоїй стороні», я йду на цю посаду.
Бо якщо йти в це крісло просто з парламенту: о, нам дісталася ця квота – то ми її і забираємо, – то я не піду, мені це не треба.





Переговори щодо вашого призначення ведуться?
Звичайно. Я вам скажу більше: Шуфрича подали на відставку о 2 годині дня, а о 4-й годині того самого дня Литвин оголосив про створення нашої групи. І я отримав купу дзвінків, думаю, паралельно з Балогою…
Будуть вестися переговори. Сьогодні ситуація така, про яку ми говорили: треба брати відповідальність і її нести.
Я у разі призначення буду кардинально відрізнятися від інших міністрів. З однієї причини: я – не «ліва» людина. Я пропрацював там досить мало, але воно сьогодні, може, навіть і краще, ніж якби я був «засмальцьованим солдатом». Але я був начальником головного управління, я працював на землі і бачив, від чого на землі страждають люди – від цих дурних наказів міністерства.
Коли я як народний депутат прийшов працювати в колегію МНС, то Шандра аж привстав, коли мені там аплодували. Бо я можу сказати правду – те, що не завжди можуть сказати 27 начальників у погонах.
Тому, будучи міністром, я реформував би міністерство саме на таких умовах: ніхто б мені не вказував, що і як робити. А реформувати наше МНС треба за прототипом російського МЧС. Адже там сьогодні у прем’єра Путіна не болить голова, якщо трапляється якась катастрофа. Він натискає єдину кнопку і знає, що його міністр всі питання закриває, бо там резервні гроші лежать на рахунках МЧС, тому не треба чіпати Кабмін. Шойгу ці гроші використовує, тоді відчитується про це через уряд, і ці гроші через Казначейство дотуються назад. А у нас, якщо трапляється надзвичайна ситуація, то збирається Кабмін, на скору руку дряпаються якісь рішення...
Тому я одразу задекларую прем’єру і Президенту: я буду робити це і це. Якщо вони мені на це дають добро, я пішов би працювати. А прийти, почати щось робити, а завтра у тебе спитають: ми тебе туди що, реформи послали робити? і зняли б з посади, - я такого не хотів би.

Чи може ще зіграти ця гра, що міністром стане Балога – після того, як він сказав, що його ця посада не цікавить і його люди в коаліцію не підуть?
Це все нісенітниця. Звичайно, може. Просто він бачить, що зараз туди не потрапляє, і через це таке говорить.

А ви б особисто голосували за Балогу на посаді міністра?
Так. Він – теж нормальний менеджер. Адже міністерству потрібен реформатор з дуже великою силою волі. МНС треба реформувати, інакше ми загинемо у цих болотах, в цих зсувах, лісових пожежах. Тим більше, якщо почнуться пожежі зараз, з цією погодою, то буде труба… Я сам з Ющенком колись пожежу гасив, то для мене це майже катастрофа була…

Це тоді, коли Президент з Шуфричем гасив?
Ні, з Шуфричем це вже було пізніше. Першу пожежу з Ющенком я переніс, коли горіли ліси в Криму, і була можливість, що загоряться державні дачі. Мороза тоді евакуювали через море, а Ющенко приїхав до мене на пожежу, і мінімум хвилин на 20 паралізував мені роботу, керуючи - то дерево горить, то ще щось… А вже після цього херсонські ліси горіли, де вже й Шуфрич був.
Я журналістам згодом розповідав, що в тій ситуації я був на боці Шуфрича. Бо хай тоді Президент прийде на операцію, яку роблять, наприклад, Герою України, і скаже: «Що ви тут робите, раптом ви його заріжете?» І візьме й сам заріже.
Так і під час тої пожежі. Він каже: «Все, треба евакуювати людей». Це добре, що я був молодий і дурний, і сказав, «Пане Президенте, дайте мені ще дві години». Потім мені казали: «Дурний, Президент сказав евакуювати – то евакуйовуй!» А я тоді подумав: ніч надворі, і треба евакуювати село на 20 хаток. Стукаєш ти в хату до бабці: «Бабуля, вибач, але бери паспорт і вали з хати». Що у неї було б? Розрив серця! Ми б на 20 хат мали 18 смертей. Отака була б евакуація.
Ми тоді до шостої ранку локалізували ту пожежу, я за це ще достроково отримав підполковника, хоча Балога мене за ту пожежу хотів звільнити з роботи. Бо коли о 4-5 ранку у нас вже почалася локалізація, ми той вогонь загнали, я кудись побіг – без рації, без нічого, ну, знаєте, як воно о 5 ранку. І в цей момент мені дзвонить Балога. А Балога ніколи в житті не дзвонив через помічника, він завжди особисто набирав на мобільний телефон, і якщо не додзвонюється, то влаштовує «кіпіш». І от він мені не додзвонюється, а потім, вже коли ми зв’язалися, кричить: «Що, спиш? Ти звільнений!» (сміється)

А як у вас взагалі складалися стосунки з Балогою?
Якийсь час вони у мене були тяжкі, та й зараз нелегкі. У 2002 році я з Москалем працював у Закарпатті. На парламентських виборах ми працювали з блоком «За єдину Україну!» А в Закарпатті в той час було два проекти: СДПУ(о) – це Медведчуки з Суркісами, і «Наша Україна» – це Балога. Третього там не було – все мілкота.
Зрозуміло, «Наша Україна» – це вороги, ми їх бомбимо. Але ж зрозуміло, що електоральне поле у них – не «єдовське». «Єдовське» – це СДПУ(о). То Москаль пару разів виїжджав до Кучми, казав: що ж робити, СДПУ(о) – це ж Медведчук, ми ж усі разом… Кучма – молодець: «Я тобі сказав «Єда» – значить «Єда». То дубасили всіх підряд: і СДПУ(о), і «Нашу Україну». (сміється)





То у вас з тих пір такі неоднозначні стосунки і з Шуфричем, і з Балогою?
Так. Скажу вам чесно, я був, мабуть, найпершим, хто в Україні придумав обстрілювати білборди опонентів. Я з Угорщини тоді завіз помпові рушниці, які стріляли фарбою, і той бідний Балога у мене мучився (сміється). У мене в 6 ранку був об’їзд, і я їх всіх обстрілював…
Правда, потім, коли вже я був «Нашою Україною», то сам від цього постраждав – уже мене в Криму обстрілювала Партія регіонів. Цього бідного Ющенка з 12 до 3 ночі вони обстріляють, а я з 4 до 7 ранку все наново обклеюю. І так було: вони доповідали, що все обстріляли, а воно все ціле. Я їх на ізмор брав (сміється).
То хоча я знав Балогу постільки поскільки, але мене знали як самого ярого у Москаля – мовляв, від Василенка там вся гадость, всі гріхи. Так ми з ним і не здружилися…
Вже коли я був в МНС, то коли зняли Жванію, я на його місці міг уявити будь-кого, але не Балогу. Працювалося мені за його керівництва неоднозначно. На кожній колегії він мене піднімав і або каже генералам: «Ось молодий прийшов - і то зробив, і то зробив, а ви в погонах сидите, нічого не робите…», або на наступній колегії піднімає: «Понабирали цих дурнів з вулиці, а генерал є генерал…» Тобто жодна колегія мені не проходила просто так.
Але перед виборами 2007 року НУНС робив рейтингове дослідження в Криму, Балога до цього дуже акуратно ставився. І там в кінці залишилося двоє – Куніцин і я. Якщо у Куніцина рейтинг впізнаваності був 70%, то у мене було 22%. Але Куніцина негативно сприймали 87%, а мене – 0%. Я ж тоді був таким молодим реформатором, інтервʼю давав, людям подобалося. Залізла кішка на дерево, дзвонить бабця – ми їхали знімати. Так я став керівником виборчого штабу НУНС. Чесно скажу – попросився за це в сотню списка, і мене вписали, здається, 47-м.
А потім – так в житті склалося, що Жванія був замом Балоги у виборчому штабі. І от на одній доповіді в присутності Жванії, Балоги і мене, Балога і каже Жванії: ти, мовляв, у «Самооборону» набираєш людей, то от візьми Василенка. То за три дні переробили, що мене висуває партія «Вперед, Україно!», і таким чином я попав до списку 77-м.
А вже потім, коли всі стали депутатами, то я Балозі відмовив, коли він формував «ЄЦ»…

А чому?
Ну, як? Я ж зайшов по квоті Жванії, у мене з ним дуже хороші стосунки. Я зі Жванією вже 16 років дружу, у мене вже з ним є історія стосунків. Я знаю, що Жванія ніколи в житті не зраджує, і ніколи в житті не узурпує владу: мовляв, ти мій, роби те і те.
Дивіться, коли я у Яценюка був, то це було моє рішення. Жванія з Яценюком на той час ворогами були, та й зараз вони не дуже добре ладять. Я кажу: «Давид, я хочу в Крим, а ти мені нічого не можеш запропонувати». А Яценюку я казав: «Наші відносини не повинні зачіпати мою діяльність в парламенті»…
Янукович дуже поважав і любив Яценюка

Тим не менше, спочатку ви вийшли з партії «Фронт змін», а потім – увійшли до лав коаліції…
Ще перед виборами ми з Яценюком обговорили дві позиції. Якщо виграє Тимошенко – ми йдемо в опозицію, і на фоні Партії регіонів робимо опозицію разом зі здоровими нунсівцями. Ми не бачили роботи з Тимошенко, їй не вірили ані Яценюк, ані я.
Але якщо до влади приходить Янукович – то ми вірили, що всі задумані нами реформи ми можемо з ним реалізувати. До останнього дня Яценюк напряму спілкувався з Януковичем. Я помирив їх зі Жванією, з Мартиненком.
Я дуже переживав за цей проект, я дуже хотів, щоб ми зайшли у владу так, як зайшов Тігіпко. Тігіпка ж спочатку взагалі не розглядали. Спочатку розглядали Яценюка.

Його кандидатуру розглядали так само на економічного віце-прем’єра чи, як він говорив пізніше, мова йшла про прем’єрську посаду?
В якості прем’єра його не розглядали одразу. Йому давали крісло першого віце-прем’єра з контролем над економічним блоком. Нам давали міністрів цього блоку, тобто ми могли реалізувати власну економічну політику…

Чекайте, Азаров віддавав вам посади міністра фінансів і міністра економіки?
Віддавав Янукович, бо він, я вам хочу сказати, дуже добре ставився до Яценюка. Він навіть вагався щодо прем’єрської посади, але просто було нелогічно, що Партія регіонів виграла вибори і віддає прем’єрську посаду представнику іншої політсили. Але він дуже його поважав і любив.

А зараз не любить і не поважає?
Не знаю, я з ним зараз не спілкуюсь. Але я чесно скажу: я вірив у цей проект. Проект Яценюка – майбутнього прем’єра, Президента. Але роки беруть своє. Не може, мабуть, в 35 років чоловік досягнути моральних якостей, потрібних для такої роботи. Він дуже досвідчений, дуже грамотний, все з ним в порядку, але є одна проблема – вік. І це нормально. Я сам в 25 років був одним, в 35 років ¬¬– іншим, в 55– буду ще іншим…
Коли йшли ці переговори, я стільки разів говорив з Сівковичем і Клюєвим! Ми обговорювали реформи, ми сперечались на найрізноманітніші схеми, я стільки бесід про школу провів з Табачником… Ми вже працювали як Кабмін!
Звичайно, ми не набирали 37 нунсівців на нашу підтримку. Бо якби ми мали 37, то ми б обирали його головою фракції і заходили б до коаліції фракцією. Ми цієї кількості не набирали. Балога дуже багато ламав списів, але й Порошенко був за… 25 підписів у нас було «залізно»…

Так а чому, в такому разі, не вдалося довести цей проект до кінця?
Через амбіції. Кожен вважав себе гетьманом. Я вважав, що ми не повинні брати на себе нічого, крім віце-прем’єра і двох міністрів, і на ньому починаємо розкручуватись, всі пашемо, робимо реформи. Що не треба нам хапати губернаторів. Бо почалося: давай Закарпаття візьмемо, а я хочу Вінницю… Якби ми від цього відмовилися, то на цьому можна було б прийти до єдності.
Але коли почалося: давай замів, давай помів, листки з вимогами почали щодня рости… Тоді навіть сміялися, що у НУНС стільки «хотілок», що стільки посад нема у цілій Україні. І це була правда. Я вірив у те, що ці «хотілки» пропадуть. Але врешті-решт все в одну ніч розвалилося – Яценюк сказав: «Ні, я не йду у владу» і сховався собі на добу...
Зараз можна говорити все що завгодно: мовляв, розводили нас… Але я в це не вірю. Я знаю цих людей. Я знаю Толстоухова, того ж Сівковича роками. Вони говорили щиро. Якщо хтось і обманював – то не вони.
Я тоді теж психанув і сказав: «Я буду голосувати за Азарова». Бо що це таке, якщо я Азарову говорив: «Миколо Яновичу, я буду за вас голосувати», а тоді не проголосував би, бо мені Яценюк приснився? От з цього все й почалося. Я ще тоді сказав Яценюку: «Арсен, ти зробив велику помилку».
Ну, який з Яценюка опозиціонер при Тимошенко? Так, сьогодні у Тимошенко в опозиції не виходить. Її обклали з усіх сторін, вона розбалансована. А знаєте, чому? Бо всі в її оточенні позажиралися, всі стали жирними котами, всі накрались, всі їздять на «Майбахах»…

То якраз при такій нездалій опозиції Яценюку можна було б розкручуватись. Чого, на вашу думку, йому не вистачає, щоб стати нормальним опозиціонером?
У нього нема команди! Хто буде в його команді, якщо він в опозиції?
Яценюк не може зрозуміти, що він не може бути опозиціонером, поки в опозиції є Тимошенко. Йому треба було опускатися нижче, йти в кабінет Юлії Володимирівни і ставати, наприклад, міністром закордонних справ у її опозиційному уряді. Тоді б, може, з нього щось вийшло. Але ж ні, він хоче бути лідером опозиції! А який з тебе лідер, якщо у тебе навіть двох депутатів у парламенті нема? Один був Василенко і того вигнав. (сміється)





А кого в такому разі ви збиралися заводити в уряд на посади міністрів фінансів і економіки, якщо у Яценюка нема команди?
Це – різні речі. Яценюк-реформатор, який продуктивно працює в уряді, і Яценюк-опозиціонер – це дві великі різниці. Тобто Яценюк – дійсно грамотний чоловік. А віце-прем’єр – це менеджер, адміністратор, який повинен провести реформи в економіці. Він повинен не боятися їх проводити, не боятися, що вони заваляться, а доводити свою правоту прем’єру і Президенту.
Не так, як Тігіпко: написав Податковий кодекс, на нього нагримали, він сказав: «Так, хріновий кодекс» і забрав його. Ось це реально провал! Чого ж ти тоді його виносиш на розгляд?
Одним словом, віце-прем’єр – це менеджер якогось крила. Економічного – значить, у тебе є два міністри, ти повинен координувати їхню діяльність і чітко стояти на їхній позиції. А з ким сьогодні Тігіпко може скоординуватися? З Ярошенком?

Ви можете назвати прізвища людей, яких ви планували завести на фінанси і економіку?
Ні.

Але чи є вони у складі діючого уряду?
Ні.

До речі, а чому, на вашу думку, Яценюк так слабо виступив на цих виборах? Ще за півроку до виборів він мав 15% рейтингу по Україні, реально претендував на вихід у другий тур. А в результаті – отримав 6% і четверте місце...
Звичайно, говорити, що у Яценюка не було рейтинга – це неправильно. Але у той же час була застосована технологія… Володя Грановський застосував дуже хитру схему.
Адже створення рейтингів – це як канадська оптова компанія. До вас приходить людина, і, якщо вона добре знає свою справу, якщо вона добре навчена, то у залежності від того, як вона задасть свої питання, вона може вас ввести в оману, і ви поставите хрестики там, де вона хоче. В результаті рейтинг впізнаваності Яценюка, рейтинг довіри до нього видавався за електоральні показники. З боку Яценюка на ці мальовані рейтинги були витрачені страшенні гроші, і ними був заведений в оману навіть сам Яценюк.
А реальний рейтинг у нього був 8%, ну, максимум до 10. 15% у нього не було ніколи… Тігіпко підмочив серйозно його рейтинг – він його просто злизав. Неправильні форми агітації зробили своє...

Тобто вам не подобалася його полосата агітація?
Звичайно, ні.

А йому ви з цього приводу нічого не говорили?
Говорили, але там було не пробитись. Взагалі я брав участь у загальнонаціональних виборчих кампаніях у 2002, 2007 і 2010 роках, і можу сказати, що вибори – це страшна біда. Якщо ти ними довго займаєшся, то можеш здуріти.
А спілкування у штабі часом нагадує ту ж таки канадську оптову компанію. Сідаєш ти їх слухати – наче праві вони. Так і з тими смугами: ти з Грановським сідаєш, починаєш спорити, а він: ми таким чином привертаємо увагу. Ну, привернули. То, може, ми поміняємо агітацію і з цього хакі з’явиться нормальний Яценюк? Я думаю, що якби за місяць перед виборами Яценюк з’явився на плакатах зі своєю сім’єю і двома дітками, то це б йому як мінімум 2% додало. А ці плакати? Кролик йде на війну, при тому, що війни ніхто не хотів…
Ми вже в кінці кампанії в Криму придумали свої технології, я там крутився, як міг. Я коли в Крим зайшов, то у Яценюка там було 1.2% - його там просто не знав ніхто. То ми робили інтерв’ю в газетах, говорячи: «Пам’ятаєте, як добре ми жили у 2002 році? А все тому, що Яценюк був міністром економіки Криму». Ми вже ті його плакати не клеїли… Але це вже історія…
«Я буду голосувати за виключення Жванії з фракції»

«Пройде час, і тоді побачимо, де опиниться більшість, а хто залишиться «тушкою»

Останнім часом до групи «Право вибору» приєдналися чимало колишніх активістів «Народної самооборони». А може таке бути, що до її складу увійде, приміром, Яценюк? Чи веде, за вашою інформацією, Жванія такі переговори?
Я дуже хотів, щоб ми разом реалізували той план, про який я розповідав, після президентських виборів, але зараз остиг. Думаю, що Жванія в ньому, в його нестабільності теж розчарований.

Якщо вже говорити про розширення групи «Право вибору», то дозвольте поцікавитись, як вам вдалося спокус
Категория: Пресс-центр | Добавил: Sergeyev (26.07.2010) | Автор: .
Просмотров: 879 | Комментарии: 14 | Рейтинг: 2.0/1 |
Всего комментариев: 1
1 АЛЕКСАНДР  
0
Сергей Василенко,большое Вам спасибо,как был бордак в городе Красногоровка ,так и остался,

Имя *:
Email *:
Код *:
Вход
Поиск
Реклама
Погода
Курс валют
Украинских гривен Украинских гривен
ЕВРО(EUR)//-//
Курс Российского Рубля Информер(RUB)//-//
Доллар США(USD)//-//
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Copyright Ситуация © 2024
Сайт управляется системой uCoz